
“Чырвоны верас”: галоўныя стужкі, якія былі адзначаны на кінапрэміі. Дзе іх паглядзець?
Сёлета ў кароткім спісе беларускай прэміі кінакрытыкаў “Чырвоны верас” шмат…
Кілька місяців до релізу, на закритій вечірці в Лос-Анджелесі, Ейбл зізнався друзям: “Я думаю, що The Weeknd помирає. Але це красива смерть.” Тоді ці слова здавалися загадковими, але після того, як альбом побачив світ, усе стало на свої місця.
Hurry Up Tomorrow — це красива, атмосферна, філософська смерть артиста, розтягнута на півтори години, що відбувається під звуки “бразильського фанку”, “синтвейву 80-х”, семплів Thriller Майкла Джексона, яскравого репу та фірмового дарк-попу The Weeknd.
Ця робота пронизана екзистенційними питаннями, на які The Weeknd намагається знайти відповіді. Дехто вважає, що його знаменита трилогія натхненна Божественною комедією Данте: смерть старого “я”, переродження, вічне повернення та сміливість знищити себе, щоб стати кимось більшим. After Hours — це пекло, Dawn FM — чистилище, а Hurry Up Tomorrow — рай.
Проте є й інша теорія, ближча до самої естетики виконавця: After Hours — це найтемніша ніч, проміжок між першою та третьою годинами ранку, Dawn FM — передсвітанковий морок і невизначеність, а Hurry Up Tomorrow — саме світання, момент переродження.
У After Hours The Weeknd занурює нас у темряву, де слова як “I ran out of tears when I was eighteen” втілюють відчай і втрату надії. У Dawn FM він відчуває передсвітанковий морок, співаючи про порожнечу й пошук виходу (“I’m addicted to a life that’s so empty and so cold”). І, нарешті, у Hurry Up Tomorrow приходить світло: альбом, що стає метафорою переродження, підтверджене рядком “I saw the sunrise and I felt alive”.
The Weeknd чудово поєднав впливи двох музичних ікон у своєму новому альбомі. Співпраця з Джорджо Мородером відчувається через використання синтезаторних ліній 80-х, характерних для його класичної естетики. Що стосується Майкла Джексона, то семпл з Thriller був майстерно інтегрований у трек “Wake Me Up”, де класичний ритм та атмосфера Джексона отримують нове звучання, підкреслюючи темний і інтенсивний стиль The Weeknd.
The Weeknd взяв культову пісню In Heaven з фільму Девіда Лінча Eraserhead і перетворив її на інтригуючу інтерполяцію у своєму новому альбомі. Цей трек, пронизаний похмурою атмосферою та сюрреалістичними мотивами, занурює слухача в світ екзистенційної тривоги, створюючи відчуття, що музика The Weeknd перетинається з кінематографічним світом Лінча.
Варто окремо відзначити стиль The Weeknd, який багато слухачів вважають кінематографічним. Його музику легко уявити як саундтрек до бійки в барі Чикаго 80-х або атмосферного роуд-муві дорогами Лос-Анджелеса 90-х. Вона надихає створювати яскраві образи та шукати нові творчі рішення. Така інтеграція не тільки додає альбому ще більшу глибину, але й підкреслює, як сильно вплив Лінча відчувається на сучасному мистецтві, змушуючи слухачів відчути кожну ноту і кожен образ через призму сюрреалізму.
Альбом Hurry Up Tomorrow об’єднує різноманітні музичні стилі, що робить його унікальним у творчості The Weeknd. Наприклад, пісня Cry For Me поєднує агресивний трэп з іскривленими синтезаторами та драмами, створюючи напружену атмосферу. Водночас Reflections Laughing має акустичний стиль з гітарними партіями, що нагадують Rolling Stone, але з потужним хоровим вокалом. У Given Up On Me можна почути футуристичний гімн, що плавно переходить у спокійну фортепіанну баладу.
Ще одним цікавим аспектом є численні гості, які привносять свої відтінки у звучання альбому. Крім Анітти та Playboi Carti, можна почути Трэвиса Скотта (Reflections Laughing), Фьючера (Enjoy The Show, Given Up On Me) і Лану Дель Рей (The Abyss). Їхні виступи органічно доповнюють альбом, не відволікаючи уваги від Ейбла, а їхня присутність додає глибини кожній композиції. Особливо вразлива частина — вокал Лани, який ніжно завершує The Abyss, надаючи пісні ангельську атмосферу.
Інцидент з втратою голосу The Weeknd під час турне “After Hours Til Dawn” у 2022 році став важливим моментом, який багато хто сприйняв як сигнал про завершення певного етапу в його кар’єрі. Це відчуття посилюється через сам альбом, де The Weeknd заявляє, що він завершує одну главу своєї творчості й готовий рухатись далі.
Альбом пронизаний темою втоми від власного образу. В піснях “Drive” і “Cry For Me” артист говорить про “славу як хворобу” та “тюрму в пентхаусі”, що відображає його реальні внутрішні страждання. Ці ідеї можуть не бути новими, але звучать щиро і підкреслюють його розчарування від популярності.
Концептуальна глибина альбому, зміни в музиці та ліричний зміст, що став більш особистим і зрілим, підтверджують, що “Hurry Up Tomorrow” не просто завершує етап у творчості, але й відкриває нові горизонти для артиста.
Сёлета ў кароткім спісе беларускай прэміі кінакрытыкаў “Чырвоны верас” шмат…
«Рэвалюцыя» — арт-праект, створаны рэжысёркай Дар’яй Брыян і прадзюсаркай Марыяй…
“Акупацыя. Містэрыі” – мастацкі фільм рэжысёра Андрэя Кудзіненкі паводле сцэнарыя…